ПРЕ́ДКІВСЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до пре́док 1. Якби ж ти той спадок в собі поборов, на тебе повстане вся предківська кров і буде змагатись запекло (Л. Укр., І, 1951, 440); // Який залишився комусь як спадщина від предка, предків. Старий цар умер, а зосталося два брати. Старшому ж не можна було чомусь царством правити, осівся на предківськім столі менший (Мирний, І, 1949, 215); Переїхавши на Україну, Єремія на диво обновив предківський замок (Стор., І, 1957, 366); // Такий, як у предка, власт. предкові. Я сам хочу співати, своє щось, окреме, аби співати. Розкласти священний вогонь і видобуть з грудей дрімаючий предківський голос (Коцюб., II, 1955, 238).
2. Прикм. до пре́док 2. За рідні пороги припало нам биться, За жито на полі, за обрії сині, За яблуні цвіт і за предківські тіні (Рильський, II, 1960, 230); Він тричі врочисто поцілував цю нагріту сонцем землю, високо підняв на долоні, голосно гукнув до людей: —.. Наша предківська земля стала знов нашою! (Мас., Під небом.., 1961, 16); // Стародавній, старовинний. Жахом пойняту, німу, її понесли до жертовні [жертовника] І не для того, щоб, предківський звичай відбувши святочно, Світлому богу вона Гіменею в опіку далася. Ні! (Зеров, Вибр., 1966, 126).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 527.