ПРЕЛЮ́ДІЯ, ї, ж.
1. Вступ до музичного твору. З зали вдарили в вуха зібраних могутні акорди розчулюючої прелюдії Тимольського до однієї з його чарівних коломийок (Фр., VI, 1951, 224); Крім самостійних інструментальних уривків (увертюра, танці), кожному епізодові — чи то арія, дует чи ансамбль — передує невелика інструментальна прелюдія (Укр. клас. опера, 1957, 142).
2. Самостійна музична п’єса, переважно для фортепіано. Прелюдії Шопена — це своєрідні музичні «зарисовки» різних емоційних вражень (Наука.., 2, 1960, 57).
3. перен. Те, що говориться або здійснюється як вступ до головного. Воздвиженський заговорив до Марти дуже солодким голосом, так що вона й не втямила спершу, до чого воно йдеться і до чого він прямує. То була його прелюдія (Н.-Лев., І, 1956, 391); Говоритиму про тую ж «Шляхту» [комедію], але щоб бути зрозумілим — мушу дозволити собі коротеньку прелюдію (Коцюб., III, 1956, 124); Люнебурзький процес — смутна прелюдія до нюрнберзького процесу — був досить повчальним і печальним досвідом (Смолич, Після війни, 1947, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 535.