ПРЕНЕПОРО́ЧНИЙ, а, е, заст., поет. Позбавлений будь-якого пороку, будь-якої вади, хиби. А вона, Пренепорочная Марія, Сидить собі коло вікна І в поле дивиться, і шиє (Шевч., II, 1963, 361); Ти [мати] ідеш, пренепорочна, Тінь Шевченкова з тобою Світить путь у бездорожжі, Одволожує уста (Рильський, II, 1960, 249).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 538.