ПРЕОСВЯЩЕ́ННИЙ, а, е, церк.
1. Складова частина титулування єпископа. — Та потривай же, — каже [Шрам], — адже ж Сомка вибрали одностайне гетьманом у Козельці? — Одностайне, — каже [Василь Невольник], — і сам преосвященний Методій був там і до присяги козаків приводив (П. Куліш, Вибр., 1969. 57); — Я вчора був у консисторії і чув, як вас там лаяли на всі заставки.. Сам преосвященний владика поклав гнів на вас (Стельмах, І, 1962, 410).
2. у знач. ім. преосвяще́нний, ного, ч. Єпископ. Гамза і церкву збудував. Правда, невелику, і попа свого постановив, їздив аж у губернію просити преосвященного, щоб постриг йому попа з його ж таки кріпаків (Мирний, IV, 1955, 160); — Визнаєте, нема того місяця, щоб не тягли: як не до преосвященного, то в консисторію, а то — в монастир на покуту (Вас., II, 1959, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 538.