ПРЕСПОКІ́ЙНО, присл., розм. Дуже спокійно. Вона набрала повний рот порічок і почала їх преспокійно заїдати (Коб., III, 1956, 13); Професор зі Львова.. послухав пульс Аркадія, заглянув йому під повіки і преспокійно заявив, що стан хворого безнадійний (Вільде, Сестри.., 1958, 96); В час, коли ми за троянські твердині змагались завзято, В Аргосі, кіньми багатому, він преспокійно ховався Й чаром облесливих слів Агамемнона зводив дружину (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 64); * Образно. Тут же хлопець помітив і свій картуз, який преспокійно висів на гілці (Донч., VI, 1957 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 543.