ПРЕТОРІА́НЦІ, ів, мн. (одн. преторіа́нець, нця, ч.).
1. У стародавньому Римі — солдати особистої охорони полководця, згодом — солдати привілейованої імператорської гвардії, що брали активну участь у палацових переворотах. * У порівн. [Руфін:] Він бешкети чинив за справу віри, немов преторіанець за образу орла імперії (Л. Укр., II, 1951, 346).
2. перен. Наймані війська, на які спирається влада, що грунтується на деспотизмі.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 546.