ПРЕЦЕДЕ́НТ, у, ч.
1. Вчинок, випадок, що стався в минулому і є прикладом або виправданням для наступних подібних вчинків, випадків. Про гонорар докторові Дерижанову я надумалася так: його питай не питай, він нічого виразно не скаже, я се знаю з деяких прецедентів (Л. Укр., V, 1956, 236); [5-й чиновник:] У вас нема посилань на авторитети. Це не має прецедентів у науці. [Мічурін:] То й добре… Тепер наука їх матиме (Довж., І, 1958, 425); Навіть найбільш загальний екскурс в історію містобудування свідчить, що не було ще такого прецеденту, щоб нові засоби відкидали зроблене у цій галузі раніше (Веч. Київ, 26.VI 1971, 4).
2. У праві — рішення суду щодо певної справи, яке в подальшому є взірцем для судів при розв’язанні аналогічних справ. Мені не слід було забувати, що по судах цієї, як і всіх англо-американських країн, вирішальну роль грають не закони, лише прецеденти (Кулик, Записки консула, 1958, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 547.