ПРЕЧУТТЯ́, я́, с., заст., поет. Передчуття. У грудях їх [козаків], мов криця, загартованих, мимоволі вставало пречуття, що завтра й вони також поляжуть на січовій ниві й нікому буде їх поховати (Стар., Облога.., 1961, 68); Мені спотворила життя Злочинна чарівниця; Але я маю пречуття, Що верне всю красу життя Мені одна зірниця (Вороний, Вибр., 1959, 169); Прощайте! Зичу всім у літо увійти, Як входить корабель у гавань, до мети: Спокійно, в пречутті блаженної дрімоти (Рильський, II, 1960, 135).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 549.