ПРИБЛУ́ДНИЙ, а, е, розм.
1. Який випадково опинився де-небудь, пристав до когось. Гість лучився — от і всього.. Гість приблудний — більш нічого (Граб., І, 1959, 462); Муравйов. Не той, київський.., а свій Муравйов, південний, той самий приблудний комбриг, що торік під час відступу, розгубивши свою бригаду, прибився був до їхньої колони (Гончар, II, 1959, 283); // Який прибув звідки-небудь; немісцевий, чужий. Вони розмовляли про щось своє, хутірське, яке їм було діло до приблудного парубка, що приїхав руйнувати їхні хати? (Тют., Вир, 1964, 186); // Який не має постійного місця проживання. — Вона приблудна якась, — прошепотів мені над вухом Петро. — Речей ніяких не має (Хор., Ковила, 1960, 42); // Який прибився до чужого стада, двору, дому і т. ін. (про тварину). Катя роздивлялася по майстерні, шукаючи приблудну мавпу (Ільч., Серце жде, 1939, 112); // Здичавілий, бездомний (про тварину). Ходить, як приблудна вівця (Номис, 1864, № 10944); Якийсь приблудний пес перебіг дорогу (Шиян, Вибр., 1947, 307); * У порівн. [Михайло:] Сьогодня [сьогодні] я звелів зайнять Миколиного бика, що раз у раз вештається, як приблудний, та скирти обдирає (К.-Карий, І, 1960, 184).
2. заст. Позашлюбний.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 560.