ПРИБРЕСТИ́, еду́, еде́ш; мин. ч. прибрі́в, брела́, ло́ наказ. сп. прибреди́; док. Бредучи, прийти, дістатися куди-небудь. Були троянці п’яні, ситі. Кругом обуті і обшиті, Хоть голі прибрели, як пень (Котл., І, 1952, 78); * Образно. Потічок розливається тут невеличкими озерцями, буки відступили десь угору, а на їхнє місце прибрели густі вільшаники (Загреб., Шепіт, 1966, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 562.