ПРИБРІ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИБРЕХА́ТИ, ешу́, е́шеш, док, , перех. і неперех., розм. Розповідаючи про що-небудь, додавати від себе брехні, вигадувати. Він знову почав розказувати про своє минуле життя в городі, багато прибріхуючи (Гр., II, 1963, 270); Гаманюк вирішив, що він нічого не втратить, коли почне трохи прибріхувати (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 147); — А ті [писаки], що самі ніколи нічого путнього не написали, а тільки вздрить яку книжку, ..і те не так, і се не сяк, та часом такого прибреше, що чого і у книжці того нема і чоловік зроду не писав (Кв.-Осн., II, 1956, 249); «Може, він не такий легковажний чоловік, як на його наговорила вчительша, а може, вона й прибрехала, додала своєї отруйної жовчі», — думала Ватя (Н.-Лев., IV, 1956, 143); — Отак і живи, хлопче, з радістю! І навіть коли прибрешеш для сміху, не біда (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 562.