ПРИВ’Я́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИВ’ЯЗА́ТИ, яжу́, я́жеш, док., перех.
1. до чого. Приєднувати, прикріплювати за допомогою вузла. Всередині [бочки] вроблений залізний прут з коромислом, до котрого прив’язували довгий мотузок (Стор., І, 1957, 263); Улас достав дві міцні вірьовки, прив’язав один кінець до ялини над самою скелею (Н.-Лев., III, 1956, 300); Немидора прив’язала край шнура до одного з ящиків (Рибак, Що сталося.., 1947, 44); // Прикріплювати до чогось мотузком, шнурком і т. ін. Одного вечора затупотіло в дворі; вибігла стара, а Данило коня прив’язує (Вовчок, І, 1955, 97); Я бачив, як прив’язують камінь до її тоненької шийки, як штовхають її в безодню прірву (Л. Янов., І, 1959, 326); Двоє бійців прив’язували червоний прапор до флагштока на шпилі думи (Смолич, V, 1959, 779); До книги прикипав — не відірвеш. Нібито хто дебелим мотузком прив’язував (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 81); Щоб Гнат не застав його зненацька, придумав [Кузьма] таку механіку: прив’язав до дверей порожнє відро (Тют., Вир, 1964, 300).
2. Обвиваючи мотузком, ременем і т. ін. руки чи ноги або прикручуючи до чого-небудь, позбавляти когось свободи рухів. Вояки витягають Кассандру з храму, в’яжуть їй руки, ..а потім саму прив’язують до колони в портику храмовім над сходами (Л. Укр., II, 1951, 324); — А скажіть, будь ласка, пасажирів уже не прив’язують?.. — Не прив’язують… так, значить, вони неприв’язані й летять?.. (Вишня, І, 1956, 205); Прив’язавши її руки назад.., повісив він [кат] на шию дівчині невеличку дощечку (Мирний, І, 1954, 446); Раз, два, три, чотири, Прив’язали [Вустимка] до драбини, І сорочку зняли, Й прочуханки дали! (Багмут, Опов., 1959, 14); // перен. Примушувати перебувати, залишатися, затримуватися де-небудь. Вони [жандарми] дуже дошкуляють мені, прив’язуючи мене на довгий час до певного місця (Коцюб., III, 1956, 281); Справи — як та нитка з клубка, вимотуються щодня, безконечним плетивом обкручуючи його [Мухтарова], прив’язуючи до Намангана (Ле, Міжгір’я, 1953, 22); [Лукаш:] По волі ж і піду, як тільки схочу, ніхто нічим мене тут не прив’яже (Л. Укр., III, 1952, 239); // перен. Тісно зв’язувати з ким-, чим-небудь, ставити в залежність від когось, чогось. Безжально розірвала вона [буржуазія] строкаті феодальні пута, що прив’язували людину до її «природних повелителів», і не залишила ніякого іншого зв’язку між людьми, крім голого інтересу, крім безсердечного «чистогану» (Комун. Маніф., 1963, 32); Само поволі приходило розуміння того, що прив’язувати себе до старого, далекого, яке давно відшуміло разом з їх молодістю, ..безглуздо (Руд., Остання шабля, 1959, 444).
Прив’я́зувати (прив’яза́ти) до лі́жка (до посте́лі і т. ін.) — змушувати тривалий час лежати в ліжку, постелі (про хворобу, втому і т. ін.). Уранці неміч сили відібрала, Мене на кілька днів до ліжка прив’язала (Фр., XIII, 1954, 299).
3. перев., у сполуч. із сл. до себе, перен. Викликати почуття симпатії, відданості, любові. Як сміється [Олена], — то легеням мухи по спині повзають, ну, а як уже блисне очима та ще слово яке ласкаве скаже, — то прив’язала до себе чоловіка та й тягне, мов ланцем, куди хоче (Хотк., II, 1966, 182); Її істота наскрізь прив’язала мене до себе. Я її вже чотири роки тайком люблю (Коб., III, 1956, 117); — Гей, куме Йване, — було кажу, чи стануть з мого сина Яця люди? А ви ж його охрестили, до своєї душі прив’язали (Ю. Янов., І, 1954, 28).
Прив’я́зувати (прив’яза́ти) ува́гу — те саме, що Приверта́ти (приверну́ти) ува́гу (див. приверта́ти). Мені не личить користатися прийомами романіста, щоб прив’язати увагу читача (Ю. Янов., II, 1958, 37).
4. спец. Ставити що-небудь (креслення, план, проект і т. ін.) у безпосередній зв’язок з яким-небудь орієнтиром. Будівництво будь-якого міста починається з креслень. Креслення прив’язують до місцевості, до її певних точок, координати яких треба знати точно (Знання.., 9, 1968, 17); // перен. Взагалі пов’язувати, асоціювати що-небудь із чимсь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 582.