ПРИ́В’ЯЗЬ, і, ж.
1. Мотузок, вірьовка, ремінь, ланцюг і т. ін., якими прив’язують кого-, що-небудь. Ряба здоровенна собака на прив’язі біля комори почала гавкати (Мирний, III, 1954, 40); Побрязкуючи прив’яззю, коні гризуть дерев’яні короби й щаблі ясел (Кир., Вибр., 1960, 353); Заревів мотор, і «опель», немов хорт, що зірвався з прив’язі, понісся по дорозі в гущавину лісу (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 176); Тече вода, шумлять осоки, на прив’язі стоять човни (Тич., II, 1947, 150); У стійловий період корів утримували на прив’язі (Хлібороб Укр., 3, 1965, 16).
◊ Держа́ти (трима́ти) язи́к (язика́) на при́в’язі див. язи́к; На при́в’язі іти́ у кого — сліпо підкорятися кому-небудь. Палко засуджуючи в присутності Маринки гризотівський спосіб життя, нечесне обивательське животіння своїх батьків, ти продовжував іти в них на прив’язі (Речм., Твій побратим, 1962, 190); На при́в’язі трима́ти (держа́ти) кого, що — не давати волі, свободи кому-, чому-небудь. Судіть мене без боязні, — Та ж сильні ви, то знаєте! Судіть без встиду, та ж ви встид На прив’язі тримаєте (Фр., X, 1954, 34); Іван засміявся. Він не впізнавав Павлика. Того Павлика, якого завжди треба було тримати на прив’язі, щоб не вискакував, як Пилип з конопель (Кол., Терен.., 1959, 218); Як (мов і т. ін.) на при́в’язі, часто у сполуч. із сл. собака, сірко, рябко і т. ін.: а) без руху. Стояли [танки] кілька хвилин на пагорбі, захлинаючись.., тіпаючись усіма своїми сталевими мускулами, як на прив’язі (Гончар, III, 1959, 370); б) не маючи волі. — Каже [старшина], що в якомусь близькому селі.. парубки на вечорницях курили цигарки.. та й наробили пожежі. Згорів трохи не весь куток. От тепер гуляй, як собака на прив’язі! (Н.-Лев., VI, 1966, 352); в) надміру, занадто. — Передаси кумові — завтра. Обов’язково буду завтра, бо сьогодні намотався за день, як сірко на прив’язі (Збан., Переджнив’я, 1960, 156).
2. Місце, де хто-небудь прив’язаний (що-небудь прив’язане). Де-не-де дзвякала сокира — видко, нашвидкуруч хтось лаштував хоч будь-яку прив’язь для худоби (Головко, II, 1957, 287).
3. спец. Система, механізм для прив’язування чого-небудь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 583.