ПРИВА́Л, у, ч.
1. Зупинка в дорозі для перепочинку під час походу; перерва, відпочинок під час подорожі. Саме близько Чумакового хутора під старими вербами, на шляху біля.. колодязя, привал бувало роблять [проїжджаючі] (Головко, II, 1957, 213); Привал зробили, коли сонце було вже високо (Тулуб, В степу.., 1964, 70); // Уживається як команда, заклик до перепочинку під час походу. — Привал! — скомандував півголосом Погодняк. Прикордонники посідали на мокрий моріг і мовчки їли (Галан, Гори.., 1956, 69); Сутеніло. Від голови колони в кінець пронеслось: «Привал!» Зупинились у великому старому лісі (Збан., Над Десною, 1951, 15).
На прива́лі — під час перепочинку (в поході, подорожі). Якось одного разу на привалі, сидячи біля вогнища, ми спитали Глушака: — Чи багато ви за своє життя вбили ведмедів у тайзі? (Довж., І, 1958, 101); Од явора снується довга тінь. І вечір ліг, як воїн на привалі (Мал., Запов. джерело, 1959, 203).
2. Місце, де зупиняються для перепочинку (під час походу, подорожі). В снігах несходимих, глибоких, Де темні бори лише мрілись, В тайзі на етапнім привалі Вони несподівано стрілись (Стар., Вибр., 1959, 59); Під час маневрів сумлінно піклувався [поручик] про свою роту. Завжди знаходив для неї вигідний привал у стодолах (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 153).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 567.