ПРИВОЛО́ЧЕНИЙ1, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до приволокти́, приволікти́. Ваня сидів на сухій колоді, приволоченій з лісу, вслухався в смачне, дуже сопіння поснулих друзів і в хворобливе марення пораненого (Ле, Клен. лист, 1960, 95).
ПРИВОЛО́ЧЕНИЙ2, а, е, рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до приволочи́ти 2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 580.