ПРИВОЛОЧИ́ТИ, очу́, о́чиш, док., перех., рідко. 1. у сполуч. із сл. ноги, фам. Прийти, з’явитися куди-небудь. [Xрапко:] Постій же, запопаду я тебе. Побачимо ще, хто на кому помститься, як твій бузівок приволоче ноги у двір, — я його підсаджу через перелаз (Мирний, V, 1955, 164).
2. Те саме, що заволочи́ти. Всю ніч його [пана] мучили страшенні сни: ..збунтовані мужики клали його на землю і бралися приволочити його бороною (Фр., VIII, 1952, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 580.