ПРИВІТА́ЛЬНИЙ, а, е. Який містить привітання; вітальний. Гукнули бідні: ближні й дальні! Не телеграми привітальні, а кулю в лоба глитаям! (Тич., І, 1957, 63); У кожному подарунку був привітальний лист (Кучер, Чорноморці, 1956, 357); // Признач. для привітання. Лунали пісні привітальні, Ми за дружні сідали столи (Нагн., Вибр., 1957, 267); Духовий оркестр голосно заграв бравурний привітальний марш (Кучер, Чорноморці, 1956, 571); // Який виражає привітання. Після привітальних оплесків запанувало напружене мовчання (Ільч., Серце жде, 1939, 229); Кілька теплих привітальних слів — і ми збиралися заходити до хати (Ле, Опов. та нариси, 1950, 124).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 575.