ПРИВІ́ТНЕНЬКИЙ, а, е. Пестл. до приві́тний. [Пріська:] Учися, дочко, говорити! Будь привітненька та веселенька, то й у хаті повеселішає (Вас., III, 1960, 99); Прибігла раз Лисичка у садок; Вподобавсь дуже їй привітненький куток (Гл., Вибр., 1951, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 575.