ПРИВІ́ТНЕНЬКО. Присл. до приві́тненький. Проходячи близько Софії, він усміхнувсь і привітненько, зальотно кивнув головою (Л. Укр., III, 1952, 542); [Василина:] Раз подивися привітненько, а двічі нелюбо, коли вийди до його [парубка], а коли й ні (Вас., III, 1960, 59); — Ти будь до його.. ласкавіша й привітніша, як він приїде до нас вдруге, та поговори з ним таки любенько, привітненько (Н.-Лев., III, 1956, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 575.