ПРИГА́ДУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИГАДА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. перех. і неперех., також у сполуч. із сл. собі. Поновлювати в пам’яті події, обставини, образи і т. ін. минулого; згадувати. — Слабий, слабий виноград… — пригадував собі Замфір циганові слова (Коцюб., І, 1955, 212); Він захоплено повторював повні чарівної краси вірші Лермонтова, насолоджуючись їх музикою, і стискав кулаки, пригадуючи трагічний кінець поета (Тулуб, В степу.., 1964, 235); Пригадую: з фронту приїхав Солдат рядовий Пилип (Рильський, II, 1960, 58); Не пригадаю й слова з тих наших довгих, запальних розмов (Л. Укр., І, 1951, 186); Сварг і Бразд, вражені смертю батька, ще раз бажають поговорити про нього, пригадати (Скл., Святослав, 1959, 24); Шура пригадала, що саме такими мінометами командує Юрась (Гончар, III, 1959, 171); [Кузь:] Ану пригадайте, як ви, будучи вже незаможниками, повстання проти радянської влади піднімали (Тич., І, 1957, 235); // Згадуючи, пізнавати кого-, що-небудь. Розмашистою ходою увійшов високий з чубком. Зразу до Марка, посміхаючись: — Здоров!.. Не впізнаєш? [Марко (пригадує):] Семен… Семен… (М. Куліш, П’єси, 1960, 121); Та хоч шпаки і відлітають, Вони весною — так і знай — Шпаківні наші пригадають І прилетять у рідний край! (Бойко, Ростіть.., 1959, 13); // Відтворювати в пам’яті (слова, вірші, назви і т. ін.). [Митрусь (починає шпарко):] Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива.. (знов плутається, пригадує і знов вертається до того самого) «Горами хвилю підійма»… (Григ., Вибр., 1959, 468); Він пригадав собі навіть співанку, якої навчив його.. товариш (Фр., IV, 1950, 27); Міст радянських всіх не пригадаєш, Не оглянеш оком наших нив (Сто пісень.., 1946, 25); // перев. недок. Пам’ятати про що-небудь. Не пригадую, як я опинився в човні (Коцюб., II, 1955, 302); Вони [собаки] обступили її кругом і, не налучись на той час дід Улас, певно, розірвали б. Що далі було, вона не пригадує (Мирний, V, 1955, 238); Дитя! Про город той [Сталінград] пригадуй завше, Поглянувши на цвіт, що вкруг цвіте,Чи яблуко зірвавши золоте, Чи вільну пісню чуючи над полем (Рильський, II, 1960, 219); [Круста:] Здається, колись тут бюсти цезарів стояли? [Руфін:] Ніколи! (Схаменувшись). Себто… щось не пригадаю… (Л. Укр., II, 1951, 395); // тільки недок. Згадувати що-небудь час від часу, при нагоді. Пригадуйте частіш ви баєчку мою: Цурайтеся брехні і бійтеся дружити З таким приятелем, як той Огонь в гаю (Гл., Вибр., 1951, 165).
2. перех., розм. Нагадувати якимись рисами кого-небудь. Вона все ще та давня Маня, з своїм пишним сміхом, коли сміється , і з тими очима, що пригадують її матір (Коб., III, 1956, 146); В каюту увійшов високий помічник капітана. Надто довге, худе обличчя із здоровенним носом мало пригадувало живу людину (Ірчан, II, 1958, 323); // Примушувати когось згадати що-небудь (за асоціацією). А на могилі хай посадять червону калину, хай вона пригадує йому [чумакові] його милую та далекую сторононьку… (Коцюб., І, 1955, 182); Шлю до тебе малий сей листочок, Може, ним я тобі пригадаю.. Наш далекий волинський куточок (Л. Укр., І, 1951, 56).
3. перех., кому, розм. Нагадувати кому-небудь щось сказане чи зроблене ним раніше (перев. з метою покарання, помсти і т. ін.). Жив [Хведір] собі одсторонь од людей і в зборню не ходив ніколи.., не чув, як лаються та пригадують без діла одно одному всячину (Григ., Вибр., 1959, 260); — Тепер ти, панотче, викручуйся, бо він тобі пригадає й мене, й вільшаницьку парафію, й вільшаницьку громаду (Н.-Лев., III, 1956, 91); Ми пригадаєм їм [катам] розстрілів чорні рожі в розбитих головах замучених бійців!.. (Сос., І, 1957, 481); // Нагадувати, говорити комусь про що-небудь, чого не слід забувати. — Не забудь же верети… — знов пригадала жінка, коли сідав [Потап] на сани (Коцюб., II, 1955, 277); [1-й чоловік:] Так от же я тобі пригадаю: я в тебе купив жінці на спідницю кубового ситцю (Кроп., II, 1958, 497).
4. перех., розм. Обмірковувати який-небудь вчинок, дію і т. ін. Пилипко собі буцім загрався, а тим часом пригадував, куди б його заховати рукавичку, щоб мати не побачила (Мирний, IV, 1955, 289); // Здогадуватися що-небудь зробити. Райко підняв голову. — А-а!.. Це ти, старий гріховоднику! — радо промовив він, впізнаючи Василя Тимофійовича, — насилу, бач, пригадав одвідати!.. (Вас., І, 1959, 141); // рідко. Уявляти що-небудь. Що, коли справді одберуть од неї землю? Вона пригадати не зможе, що тоді буде з нею (Мирний, III, 1954, 46); // перев. док., рідко. Вигадати, придумати що-небудь. Глухе не почує, так пригадає (Номис, 1864, № 8564); Весела, чудовна місцина! Кращої і прикладнішої назви, як Веселий Кут, не можна було пригадати їй (Мирний, III, 1954, 293).
5. у знач. вставн. сл. прига́дую прига́дуєте (часто із спол. як). Уживається для підтвердження чого-небудь власними спостереженнями, нагадуванням про якісь події, вчинки і т. ін. Я бачив збитого борця В годину смертного кінця; Плавець — пригадую — вмирав, Зі смертю п’явся — не здолав (Граб., І, 1959, 404); Пригадую, в війну було: звільнили ми село десь над Оріллю (Гонч., Вибр., 1959, 326); Він мав собі грушки на узвар, а мені за це лагодив вози і, як пригадуєте, не брав за роботу ні шеляга (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 584.