ПРИ́ГЛУ́ХУВАТИЙ, а, е, розм. Те саме, що глухува́тий 1. При столі.. сидять старий Гільзе, його стара жінка, сліпа й приглухувата, її син Готліб і невістка (Л. Укр., IV, 1954, 245); * Образно. — Скільки на світі емоційно приглухуватих чи й зовсім глухих, і ти, о святе мистецтво, не можеш достукатись в бетонові бункери їхніх душ (Гончар, Циклон, 1970, 150).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 589.