ПРИГНІ́ЧЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. пригніти́ти, пригні́чувати. Щоб уникнути пригнічення дуба і сприяти швидкому росту тополі, ми застосували «стрілковий» спосіб розміщення порід (Колг. Укр., 1, 1961, 32); Тепер можна вважати за твердо встановлене, що травматичний шок виникає як наслідок сильного, але звичайно короткочасного збудження нервової системи з дальшим її пригніченням (Вибр. праці О. О. Богомольця, 1969, 360); Початок театральної діяльності М. Л. Кропивницького припадає на час найбільших утисків та заборон, найбільшого пригнічення царизмом української культури (Минуле укр. театру, 1953, 23).
2. Те саме, що пригні́ченість. Після опромінення у собаки Марсика протягом першої доби відзначалось різке погіршення загального стану, яке супроводжувалось виразним пригніченням, відсутністю апетиту (Фізіол. ж., VII, 1, 1961, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 592.