ПРИГНІ́ЧЕНІСТЬ, ності, ж. Стан за знач. пригні́чений 3. Здавалося, мов щось пригнічувало і цю тісну, хатку, і людей, що в їй [ній] жили. Сама Ївга не пасувала до цього темного закутка вбозтва і пригніченості (Гр., II, 1963, 353); Голос, хода і вираз обличчя Марфи виказували смуток і пригніченість (Хор., Незакінч. політ, 1960, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 591.