ПРИГОРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИГОРНУ́ТИ, горну́, го́рнеш, док., перех. 1. Міцно притискувати до себе. [Річард (виймає гроші):] Тут і за все, що ви для мене шили. [Бруклі (пригортає руки до грудей, не беручи грошей):] Ні, пане вчителю (Л. Укр., III, 1952, 90); Коли на них натискали, він, мовби захищаючи Вутаньку від штурханини, міцно пригортав її до себе (Гончар, II, 1959, 180); Роман простяг руки через тин, вхопив Соломію за шию і пригорнув її голову до своєї щоки (Н.-Лев., VI, 1966, 315); Денис деякий час сидів, пригорнувши до себе рушницю (Тют., Вир, 1964, 138); * Образно. Ніч тепла та пахуча простягла чорні крила і всю землю пригортала і тулила, неначе ненька свою дитинку до грудей (Стор. І, 1957, 341); // Ласкаво, ніжно обіймати кого-небудь. Бондаря полюбила Чорноброва. Бондар відра набиває, Мене горне, пригортає, Чорноброву (Шевч., II, 1963, 161); Шевченко, доказавши казку, довго сидів, замислений і теж принишклий, ніжно й бережно пригортаючи до себе їх [дітей] пухкі плечики й голівки (Тулуб, В степу.., 1964, 479); Спать мені не хочеться, І сон мене не бере, Та нікому пригорнути Молодої мене (Укр нар. пісні, 1, 1964, 134); Ястшембський пригорнув Василину й поцілував в губи (Н.-Лев., II, 1956, 60); // Давати комусь притулок, виявляти дружню увагу до кого-небудь; бути лагідним, добрим, милосердним до когось. Не забудьте ж діток Ви тоді убогих.. Пригорніть по-братськи Ви отих нещасних (Граб., І, 1959, 138); Не дай бог, щоб він як-небудь звихнувся, бо хто ж би в разі нещастя пригорнув бідну матір (Кобр., Вибр., 1954, 6); * Образно. Всіх покрила темнісінька [ніч], Як діточок мати; Де ж Катрусю пригорнула: Чи в лісі, чи в хаті? (Шевч., І, 1963, 30); // перен. Приваблюючи, викликати потяг, симпатію, дружні почуття і т. ін. Ця висока внутрішня переконаність — риса, яку не можна «вдати», але яка пізнається безпомилково, — пригортала до Блакитного революційних літераторів і митців (Не ілюстрація.., 1967, 213); «Як вона мене причарувала! Як вона мене пригорнула до себе тими очима, тим своїм сміхом!» — думав Роман (Н.-Лев., VI, 1966, 308).
Пригорта́ти (пригорну́ти) до се́рця (до се́рде́нька, рідко к се́рцю) кого — ласкаво, ніжно обіймати кого-небудь. Цілую тебе, пригортаю до серця (Коцюб., III, 1956, 158); Коли б тебе, Полінашко, Як я, знали люди, ..До серденька б пригортали, Як я пригортаю (Г.-Арт., Байки.., 1958, 174); Він її пригорнув до серця кріпко, поцілував (Кв.-Осн., II, 1956, 64); Щасливий батько пригорнув свою дитину до серця (Десняк, Вибр., 1947, 7); А милая вже не тая, Спить собі, дрімає, Та нового молодого К серцю пригортає (Рудан., Тв., 1959, 130).
2. чим. Прикидати, присипати чим-небудь. Дубовик кинув у яму під дуб пляшку з документом, швидко пригорнув її землею (Епік, Тв., 1958, 542); // Згрібаючи, присувати до чогось. * Образно. Турбувався [Тугокопилий]… Клопітливо осиротілу земельку під свої ноги пригортав (Ковінька, Кутя.., 1960, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 597.