ПРИГУ́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИГУ́БИТИ, блю, биш; мн. пригу́блять; док., перех. і без додатка, розм. Відпивати небагато (звичайно горілки, вина). Чарку за чаркою налива піп собі і Семенові, попадя теж кілька разів пригублювала (Україна.., І, 1960, 161); Шухновський пив горілку на лимонних шкуринках, а ми з Елеонорою Степанівною пригублювали солодку наливку (Збан., Малин. дзвін, 1958, 22); — За здоров’я шановного гостя хоч пригуб, — сказала матушка, подаючи дочці чарку (Н.-Лев., III, 1956, 18); Гурію Андріяновичу вона налила повну стопочку, собі — щоб тільки пригубити (Сенч., На Бат. горі, 1960, 45); // Торкаючись губами краю чарки, келиха і т. ін., куштувати їх вміст. — Хай господь вас підкріпить у вашому горі! — єхидно усміхнулася молодиця, пригублюючи й собі чарку (Л. Янов., І, 1959, 230); Стара припрошувала, дівка засоромлено тільки ложку пригублювала, а Короп налягав на їжу (Кос., Новели, 1962, 108); Солдат пригубить баклагу, хлисне води і йде (Чорн., Визвол. земля, 1950, 97); // рідко. Випивати вміст чого-небудь повністю. — І ви, Ніно Дмитрівно, залишайтесь. Молока кухлик пригубите. Такого, як у нас, у місті не вип’єте (Коп., Земля.., 1957, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 601.