ПРИДА́ТОК, ч. 1. род. тка. Те, що, не маючи самостійного значення, є доповненням, додатком до чого-небудь. Інколи заявляв [Русевич].., що завод легко міг би обійтися й без цього придатка [лабораторій] (Шовк., Інженери, 1956, 66); В минулому Закарпаття було колоніальним придатком західноєвропейських капіталістичних країн (Цюпа, Україна.., 1960, 281); * Образно. — Я рядовий життя і не більше. Потроху працюю, потроху мислю, бо кому ж хочеться бути просто придатком до свого власного шлунка (Гончар, Тронка, 1963, 113).
2. род. тка, спец. Відросток, додаткове утворення (у людини, тварини, рослини). На кінці хобота є носові отвори, через які тварина [слон] дихає, і маленький, дуже чутливий пальцевидний придаток (Зоол., 1957, 162).
3. род. тку, діал. Додача (у 2 знач.). Придаток не стоїть за даток (Номис, 1864, № 10590).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 604.