ПРИДУ́РКУВАТИЙ, а, е, розм.
1. Несповна розуму, дурнуватий (у 1 знач.). Привикли вже, що він собі наче придуркуватий (Барв., Опов.., 1902, 196); Звікував [Паламарчик] у перинах, на тлустих харчах придуркуватої, але багатої доньки управителя панської економії (Речм., Весн. грози, 1961, 109); Щодо колишньої капітанші Бабулькіної [з п’єси Я. Мамонтова «Рожеве павутиння»], то це дрібненька міщаночка, придуркувата й підстаркувата, яка мріє лише про одруження (Рад. літ-во, 5, 1958, 102).
2. Який виражає розумову обмеженість. Товариш витріщив на Панталаху свої великі, придуркуваті очі і сидів мовчки (Фр., II, 1950, 246); Як побачив [Іван] стільки добра, то лиш усміхався тим своїм придуркуватим сміхом (Март., Тв., 1954, 313); Обличчя Бараболі, за звичкою, стає придуркуватим (Стельмах, II, 1962, 222).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 608.