ПРИЖИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИЖИ́ТИ, иву́, иве́ш, док., перех., розм. Живучи з ким-небудь, народжувати дитину. — Прижила ж від нього дитину, та й доїть тепер дурня старого (Головко, II, 1957, 477); От живе молодий князь із своєю жінкою рік і другий. На третій рік прижили вони собі сина (Укр.. казки, 1951, 205); // Живучи, набувати чого-небудь, придбавати щось. — Нам коли б льготу [пільгу] прижити — запишемося у міщани (Мирний, IV, 1955, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 611.