ПРИЗИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИЗВА́ТИ, зову́, зове́ш, док., перех.
1. Брати на військову службу. Селяни зрозуміли, що чим більше білі захоплювали землю, то тим більше їх призивали в армію.. (Ленін, 42, 1974, 298); Петро Тиша повернувся додому і застав повістку від воїнського начальника. Його призивали, як офіцера, до гетьманського війська (Панч, На калин. мості, 1965, 98); Ще аж перед тією війною призвали мене у солдати, в кінний запас (Горд., Цвіти.., 1951, 9).
2. рідко. Те саме, що кли́кати. Туман поле покриває, Мати сина призиває: «Вернись, синку, вернись, синку, Додомоньку — Змию тобі головоньку» (Укр.. лір. пісні, 1958, 460); Марусяк свиснув, призиваючи Марусю свистом, як собаку (Хотк., II, 1966, 208).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 616.