ПРИКАЗКО́ВИЙ, а, е. Стос. до приказки. А може, як справжнього щастя зазнає [Гордій].., то якось воно й та відмова наблизиться до його. А може? — казав він сам собі, добре розуміючи, що се та приказкова соломина, що за неї хапається людина втопаючи (Гр., II, 1963, 111); // Такий, як у приказці. З другого боку, закінчення поезій Шевченка часто мають підсумовуюче приказковий характер (Курс історії укр. літ. мови. І, 1958, 231).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 631.