ПРИКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИКАЗА́ТИ, ажу́, а́жеш, док. 1. Казати яку-небудь приказку, слова якоїсь пісні відповідно до ситуації, події. Гості приказували, бажаючи Семенові та Мотрі і з води, і з роси повну торбу всякого добра (Коцюб., І, 1955, 44); — От сам оженишся, тоді й побачиш… — Еге, на сирій землі. Як у тій пісні співається, що «взяв собі паняночку — в чистім полі земляночку», — приказував Марко на прощання (Тют., Вир, 1964, 266); — Коли так, то нам вінець, ділу кінець, а богу слава, — приказав Зануда з покутя (Н.-Лев., III, 1956, 346); — Та там як скаже [Андрій], як прикаже, як тупне, та як ухопить мою Химку на «польки», так, ну, як ото вихор..! (Вишня, І, 1956, 18); // тільки недок. Говорити що-небудь, супроводжуючи якусь дію. Білі зуби рвали вкриті філоксерою корінці, котрі Маріора несито ковтала, приказуючи в одно: — Хай же я вмру від тої зарази… (Коцюб., І, 1955, 217); — А руки! Руки як держиш! — І продовжуючи стукати старого по голові стеком, приказував [хорунжий] в такт ударам: — По швах! По швах! По швах! (Багмут, Опов., 1959, 21); * Образно. Чути, як гупає бубон, приказує гармошка (Ю. Янов., І, 1958, 54); // тільки недок. Плачучи, промовляти що-небудь. Ридає [Чайчиха], ридає так, господи! Та тільки приказує: «Ой, світе мій, світе мій милий, світе мій красний!» (Вовчок, І, 1955, 271); Христя теж не стримала сліз. Але не приказувала, як мати, — тільки глибоко відхлипувала та судорожно здригалась, тамуючи в собі тяжкий біль (Іщук, Вербівчани, 1961, 41); // тільки недок. Говорити що-небудь час від часу, ні до кого не звертаючись. Мати було так приказує: хвала богу, сина оженила; хвала богу, невістки дождала [діждала] (Барв., Опов.., 1902, 203); Молодиці позгортували руки та важко зітхали, приказуючи: — Ой боже наш, боже наш! (Н.-Лев., II, 1956, 330); — Їстимемо яблучка, їстимемо, — приказував він, — стежачи за дружною, організованою працею (Донч., І, 1956, 67).
2. заст., розм. Те саме, що нака́зувати 1. — Добре, скажу йому [батькові], щоб віддавав мене за тебе, як і мати приказувала (Кв.-Осн., II, 1956, 258); — Не дуже натискуй! Спокійно! — приказував Степан Якович (Донч., V, 1957, 444); Всі взялися до обіду, бо Марина приказала: — Будем їсти, а для їх [них] заставлю в піч. (Григ., Вибр., 1959, 257); Старий не відповів лікареві, тільки зятеві приказав: — Заведи, Іване, коні до стайні і сам іди до свого дому! (Мак., Вибр., 1954, 340).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 632.