ПРИКЛА́ЦУВАТИ, ую, уєш, недок. Клацати, супроводжуючи яку-небудь дію. Зуб на зуб не попаде, а сміються. Дивно було чути сміх оцих напівбосих, погорбле-них холодом людей, що, пригортаючи до тіла гвинтівки, приклацуючи зубами, шукають один біля одного затишку… (Гончар, II, 1959, 425).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 638.