ПРИ́КЛЮЧКА, и, ж., розм.
1. Те саме, що приго́да. — Була торік тут приключка страшна: Шубовснув [з моста в воду] пан один (Гл., Вибр., 1957, 118); Оповідала [Рахіра] йому приключку з Анною (Коб., II, 1956, 161); Ні по чім ви не пізнаєте, що він у Відні пуцував [чистив] коні капітанові, ..шукав любовних приключок в «златей Прадзе» (Хотк., II, 1966, 69).
2. Те саме, що при́від. Лихо приключки шукає (Укр.. присл.., 1963, 31); Познайомивсь він із мамою, бо чи ж десятникові багацько тра приключок, щоб зайти у чиюсь хату? (Крим., Вибр., 1965, 367); // Те саме, що причи́на 1. — За що ж ти на його злишся? — Я то вже знаю, за що! У мене своя приключка, а в тебе своя. Я в тебе не питаю, не питай і ти в мене (П. Куліш, Вибр., 1969, 186); Рече хоробрий маг: — Аби ти знав, Без приключки ніхто не ворогує: Од рук твоїх йому загине батько, Дак буде він ненавидіть тебе (Крим., Вибр., 1965, 166).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 639.