ПРИКРИ́КНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до прикри́кувати. Мовчать, ані пари з уст. Тільки поручик на мене прикрикнув, щоб я Не дуже базікав (Собко, Скеля.., 1961, 47); Викотилось йому під ноги кудлате собача, застрибало, зацявкотіло з кумедною завзятістю. Мати прикрикнула на нього, відганяючи: «Пішов вон, Колчак!» (Гончар, II, 1959, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 649.