ПРИКУ́РЕНИЙ1, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до прикури́ти.
ПРИКУ́РЕНИЙ2, а, е, розм. Покритий тонким шаром чого-небудь (пилу, кіптяви і т. ін.). Під поперечною стіною.. стояло бюрко, завалене паперами й подертими книжками, прикуреними зверху порохом (Март., Тв., 1954, 233); Стежкою повзли мої земляки.., згорблені та прикурені пилом (Фр., III, 1950, 218).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 652.