ПРИКІ́НЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИКІНЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., перех., розм. Позбавляти життя; убивати, добивати. — А як же думаєш розправитися з паном? — Як доведеться! Зможу — в лісі обухом прикінчу, а ні — руками задушу (Стельмах, І, 1962, 439); Вершомет спритним ударом одразу прикінчив песця (Трубл., Лахтак, 1953, 117); * Образно. Апологетика прикінчує мистецтво (Загреб., Диво, 1968, 292).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 635.