ПРИМЕРКА́ТИ, ає, недок., ПРИМЕ́РКНУТИ і ПРИМЕ́РКТИ, кне; мин. ч. приме́рк, ла, ло; док.
1. Втрачати яскравість; тьмяніти. Поснули [Чіпка та Лушня] вже тоді, як.. на темному небі примеркали зорі (Мирний, II, 1954, 210); Снідали в мовчанні. За вікном тьмяно народжувався світанок, примеркали, жовтішали вогні свічок (Скл., Святослав, 1959, 101); Місяць примерк, і під темним наметом кучерявих шапок дубини було темно (Л. Янов., І, 1959, 354); * Образно. Міри нема її [материному] щастю, як полю колгоспному краю. Він же [первісток] крізь хмарку запони місячком їй видається. То просіяє, всміхнувшись, то знову ледь-ледь примеркає… (Вирган, В розп. літа, 1959, 72); // Пригасати. На кожному ліхтарному та телеграфному стовпі, скрапуючи гарячою смолою на брук, спалахували й примеркали, і знову спалахували, щоб знову примеркнути — смолоскипи (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 468); // у сполуч. із сл. очі, погляд. Втрачати блиск, жвавість. Ріка мелодій грала, клекотіла, І він [диригент] палав, як невичерпна сила, — Та враз почувся смерті строгий стук. Але побачив лиш один із зали, Як очі чародія примеркали, Як паличку він випустив із рук (Рильський, II, 1960, 157); // Втрачати чіткі обриси, барви; затьмарюватися. Вже кури сплять. До теплого порога Злетілись мухи, Примерка дорога (Мисик, Верховіття, 1963, 88); // перен. Втрачати силу свого вияву, значення; слабшати. [Джонатан:] І що ж? Вони [мрії] не зникли? [Річард:] Ні, ще не зникли, хоч примеркли трохи (Л. Укр., III, 1952, 43); Спадщина геніального поета [Т. Шевченка] не тільки не примеркла — вона дедалі пишніше розгоряється, осяваючи весь світ (Рильський, III, 1956, 254).
2. безос. Починати смеркати. Уже примеркало. Худоба йшла з череди (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 93); Примеркло. Над темним лісом виходила вечірня зоря (Вас., II, 1959, 333).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 668.