ПРИМО́ВКЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до примо́вкнути. Примовклий і зацікавлений натовп хлопців та дівчат оточив нас (Смолич, День.., 1950, 38); — А справді, чи здатен він що-небудь зрозуміти з того, що сталося? — думав Дорошенко, дивлячись на примовклого, понуреного Яцубу (Гончар, Тронка, 1963, 205); Примовкле море та пахощі квіток злилися в гармонію почуттів (Ле, Вибр., 1939, 303); * Образно. За шовковий щасливий колос. Що під ноги неситим ліг, За примовклий дитячий голос Ми до суду кличемо їх (Рильський, II, 1960, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 678.