ПРИМОВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ПРИМО́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. примо́вляться; док.
1. діал. Вступати в розмову; промовляти. — Кому воля, а кому неволя! — сумно одмовля дід. — Та вам же все рівно, діду: ви давно вже вільні, — примовивсь Грицько (Мирний, II, 1954, 61).
2. діал. Говорити з ким-небудь, клопочучись за когось. — Тимоше! У Макухах дяк вмер, — оженись та й просися на його місце. Я за тебе примовлюсь (Вовчок, VI, 1956, 234).
3. тільки недок. Пас. до примовля́ти. Іван Бриль зам’явся. Все старе, що примовлялося батьками й дідами до благословення, тепер неначе до пуття не йшло (Смолич, Мир.., 1958, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 679.