ПРИМО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИМОЧИ́ТИ, мочу́, мо́чиш, док., перех.
1. Намочувати трохи що-небудь. Він не дає мені нічого втомного робити для нього, ..я тільки примочую йому голову одеколоном (Л. Укр., V, 1956, 323); Тільки як виймуть хліб з печі та примочать, і піде пара, вона ту пару вдихає, і так наче трошки почервоніють губи й щоки, а очі заблищать, як та роса на сонечку (Барв., Опов.., 1902, 376); * Образно. Тільки одна гора чорна, Де сіяла бідна вдова. Де сіяла, волочила, Слізоньками примочила (Нар. лірика, 1956, 330).
2. перен., розм. Випивати, відзначаючи яку-небудь подію, придбання чогось. —За мою дитину, батюшко, ще випийте, — припрошував Андрій.. — Щоб наука їй [дитині] на добро йшла, — примочував учитель-дяк (Кач., II, 1958, 14); [Малинін:] Чудесно! Чудесно! Відсвяткуємо цей перший успіх, зап’ємо його, примочимо, щоб міцно сторінки в повісті трималися! (Собко, П’єси, 1958, 219); Я цілу утреню ждав і переживав: де б примочити новий костюм, а ти тікаєш! (Ковінька, Кутя.., 1960, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 680.