ПРИ́МУРОК, рку, ч. Кам’яна прибудова з горизонтальною площиною, уступ біля чого-небудь; поперечний виступ на стінці печі, груби; карниз. Миску і ложку поставив [Завадовський] у кут на примурок залізної печі (Фр., IV, 1950, 489); Свічка лізе на примурок Симеона і запалює ліхтар від лампади (Коч., П’єси, 1951, 147); Каганець стояв на примурку (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 298).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 682.