ПРИМІТИВІ́ЗМ, у, ч.
1. Низький або початковий ступінь розвитку чого-небудь. В мелодиці поліських пісень знаходимо.. чимало архаїчних елементів, пережитків музичного примітивізму (Муз. праці, 1970, 414); // Низький рівень виконання; недосконалість. Доводиться зустрічатися з фактами примітивізму, поверхового і нецікавого викладання навчального матеріалу (Рад. Укр., 6. 1 1971, 2).
2. Спрощення, збіднення чого-небудь. Обмеженістю, примітивізмом характеризується мова таких оповідань О. Стороженка, як «Закоханий чорт», «Жонатий чорт» (Курс іст. укр. літ. мови, І, 1958, 272); Спрощення басової партії [в бандурі] збіднює фактуру твору і іноді призводить до примітивізму (Нар. тв. та етн., 2, 1962, 107); // Тенденція стилізації під твір, що належить до ранньої стадії розвитку культури. Метод соціалістичного реалізму вимагає від радянських композиторів послідовної боротьби як з естетською витонченістю, безжиттєвим індивідуалізмом і формалізмом, так і з натуралістичним примітивізмом в мистецтві (Рад. Укр., 29.III, 1957, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 674.