ПРИМІ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до примі́тити. Розмова з прислугою, Христина, досі не примічена ним, врода — все те, мов живе, ставало перед ним (Мирний, III, 1954, 207); Обидва вони були примічені королем і тому підкреслено грузько сиділи в стильних кріселках (Панч, Гомон. Україна, 1954, 47); // примі́чено, безос. присудк. сл. — Потім скажу, а зараз не можу. Наперед не слід нічого казати — є приміта така… Не пощастить, не вдасться. Давно примічено… (Л. Янов., І, 1959, 440).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 676.