ПРИНЕВО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИНЕВО́ЛИТИ, лю, лиш, док., перех., розм.
1. Змушувати кого-небудь робити щось проти волі. [Галина:] Щоб Маруся пішла за такого? Мене хоч би зарізали… [1-ша дівчина:] Нашого брата приневолюють (Стар., Вибр., 1959, 266); Опришки поводилися з ним спочатку досить лагідно, думаючи, що ласкою приневолять його показати скарби (Фр., V, 1951, 88); Микола з жінкою старого батька підпоїли й приневолили розписку написати, щоб город од Івана одібрати (Григ., Вибр., 1959, 53); // до чого. Змушувати дотримуватися чого-небудь. Пан Пулявський навербував полк шляхти і насунув у чигиринське староство силою приневолювать народ до унії (Стор., І, 1957, 163); — А ви молодих не зобижайте, — сказав Коваль. — Не дуже там їх приневолюйте до своїх звичаїв (Кучер, Трудна любов, 1960, 316); // у сполуч. із сл. себе. Зусиллям волі змушувати себе робити що-небудь. «Ну, ні! треба швидше вдатися до роботи», — рішає хлоп’яга і справді приневолює себе обернутися до занять, до книжки (Крим., Вибр., 1965, 326).
2. Спонукати когось до певної дії, способу поведінки, викликати певне відношення до чого-небудь. Незабаром Войцехова почала загадувати їм домашні роботи, а це приневолювало їх щораз більше занедбувати й залишати школу (Фр., VI, 1951, 167); Що приневолило її оселитися тут? (Л. Янов., І, 1959, 249); Тон сеї фрази здався йому таким милим і симпатичним, що якось навіть відживив його і приневолив з надією дивитись на Віру Павлівну (Хотк., І, 1966, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 688.