ПРИНО́С, у, ч., розм. Те, що приноситься кимсь як дарунок; приносини. Катря втихомирилася. Та як же було й не втихомиритися, коли син обіцяє такі багаті приноси? (Мирний, IV, 1955, 288); Зачалася вечеря таки від Гринькового приносу. Пили горілку й їли ковбасу (Март., Тв., 1954, 314); Здобула [Лександра] собі пропуск у тюрму і пішла, узявши з собою щось їстівного на гостинець.. На приноси й не розглядалася [Тодоська] (Дн. Чайка, Тв., 1960, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 691.