ПРИПЕ́РЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до приперчи́ти. На столі шматок печені, Два фрикаси [фрикасе] приперчені (Фр., XII, 1953, 387); І Кущ і Турчин — неначе сковані ланцями.. Коли б вони з першої стрічі повели легку, невимушену розмову, приперчену грубими чоловічими жартами, скраплену дотепами… (Мушк., Серце.., 1962, 141).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 702.