ПРИПИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИПНУ́ТИ, ПРИП’ЯСТИ́ і ПРИП’Я́ТИ, пну́, пне́ш, док., перех., розм.
1. Прив’язувати кого-, що-небудь до чогось. Коли ми наближаться стали До шинку, перед яким учора Ми свою дарабу припинали, В мене знов мороз на душу вдарив (Фр., XIII, 1954, 338); У Ярослава Гішки, коли припинав до паркана коня, раз і другий сіпнулись руки (Скл., Карпати, II, 1954, 109); Микула.. шаблю купив, ще й ремінь до неї, і зараз-таки прип’яв собі її до боку (Мак., Вибр., 1956, 415); — Бичка я онде в переліску прип’яв (Ле, В снопі.., 1960, 46); * Образно. — О, вже не втече! — обізвався Харитонів брат. — Ми вже прип’яли її [парафію] добрим налигачем. Другий Балабуха не швидко найдеться (Н.-Лев., III, 1956, 71); * У порівн. [Тарас (один дивиться услід Тетяні):] Не можу вийти я звідсіль!.. Мов хто припнув до цеї хати залізним ланцюгом!.. (К.-Карий, І, 1960, 150).
2. Прикріплювати, приєднувати, чіпляти що-небудь до чогось якимсь способом. Сідають [хлопці] рядом під дубом на землі, а один припинає кожному за чергою по кілька гудзиків [реп’яхів] до пазухи… (Фр., І, 1955, 259); Так шість раз той павук обривався, І шість раз він на стелю злізав. Але всьоме таки удержався Й до стіни свою нитку прип’яв (Л. Укр., І, 1951, 357); // до кого — чого, перен. Змушувати постійно займатися чим-, ким-небудь, бути коло кого-, чого-небудь. — Хіба моя Марина мала? Хіба в неї руки чужі, щоб вона сина не виняньчила та не виносила? Та я сам її припну до дитини… (Мирний, IV, 1955, 227); // перен. Пов’язувати що-небудь з чимсь. Все, що він помічав перед себе, він зараз припинав до одного — до свого питання (Гр., II, 1963, 55); // перен. Давати кому-небудь влучне прізвисько. Тільки один « грек» ішов спокійно.. і, здавалось, цілком не приймав на свій рахунок епітету «фараон», який прип’яла йому свавольна дітвора (Коцюб., І, 1955, 205).
3. Притискати кого-, що-небудь до чогось, затискати де-небудь. Зловчившись, сікач всадив ікла в черево тигра і стрімким кидом прип’яв його до стовбура модрини (Рад., Укр., 5.І 1964, 4); Він дивився в полум’я вічного вогню, яке вітер рвучкими поривами намагався прип’яти до мармурового кратера могильної плити (Рибак, Час.., 1960, 868); * Образно. — Слухай, Лейбку, бачу — горе тебе міцно до землі прип’яло, звівся на ніщо (Рибак, Помилка.., 1956, 171); // тільки док., перен., розм. Притягти до відповідальності. Кривого Хомку випустили з тюрми, а хитрий стряпчий припнув його за крадіжку грошей (Мирний, IV, 1955, 209); // чим, перен., розм. Сковувати чиюсь дію словами, поглядом, рухом і т. ін. ; зупиняти. Груня було кинулася допомогти втомленій матері стягти святну одежину, хотіла догодити, та свекруха суворим поглядом прип’яла її (Горд., II, 1959, 235).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 703.