ПРИПІ́Н, по́ну, ч., розм.
1. Мотузок, ремінь, ланцюг і т. ін., яким прив’язують кого-, що-небудь. Юрі здавалося, що там багато-багато людей зійшлися всі докупи, стали кружка, побралися за руки і, підвівши обличчя догори до місяця, вили і ревли щосили, притримуючи на припонах оскаженілих собак (Смолич, II, 1958, 31); У темному гаю, в зеленій діброві, На припоні коні отаву скубуть (Шевч., І, 1951, 100); А збоку, де паслися коні, Кричала свиня на припоні (Олесь, Вибр., 1958, 317).
◊ Йти на припо́ні чого — бути залежним у своїх діях, вчинках від кого-, чого-небудь. Я знаю: не можна йти на припоні враження читача. Читач не завжди правий (Смолич, Розм. з чит., 1953, 101); На припо́ні держа́ти (трима́ти) кого, що — те саме, що На при́в’язі держа́ти (трима́ти) кого, що (див. при́в’язь). Я просвічена людина, маю право на свободу, на самостійність. Хто має право держати мене на припоні? (Н.-Лев., VI, 1966, 68); — Радо би те бідацтво [панночка без маєтку] і між людей показатися, а тут обставини на припоні держать (Фр., II, 1950, 303); На припі́н узя́ти кого — змусити кого-небудь діяти і поводити себе певним чином.
2. перен. Перепона. Він не раз чув ті чудовні казочки про Йвана Івановича, руського царевича, що в заворожених царствах скитався, нігде припону ні в чім не знаючи, усе собі забираючи (Мирний, IV, 1955, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 709.