ПРИРА́ДИТИ, джу, диш, док.
1. розм. Те саме, що пора́дити. Пан міркував про своє положення сяк і так, та не міг надумати нічого ліпшого понад те, що прирадив візник (Фр., III, 1950, 294).
2. діал. Вирішити. Діти прирадили власне цього дня зробити собі спільну прогулянку на Пелчинські «гори» (Фр., VI, 1951, 140); Прошу Вас, шановний Добродію, заступити мене на зборах, для чого передаю Вам свій голос, і на чому Ви прирадите, з тим я цілком буду згоден (Муз. праці, 1970, 549).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 720.