ПРИСКА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИСКА́ЛИТИ, лю, лиш, док., перех., розм. Те саме, що примру́жувати. Прибігла і Ганнуся. Прискалювала око проти сонця, придивляючись на стрункого, загорілого в дорозі юнака (Ле, Хмельницький, І, 1957, 243); Гарчав [песик] на нього, зуби шкірив, кумедно прискалював око, наче кепкуючи з людських вад (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 459); Гладун насмішкувато прискалив око (Гончар, Людина.., 1960, 66); Заруба хитро прискалив око, ледве усміхнувся (Кучер, Прощай.., 1957, 329).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 21.